Я сирота з дитинства. У мене троє дітей – сини 15 і 5 років та дочка 4 роки. Ми живемо у сімейному гуртожитку – житло нам надала держава. До війни я працювала лаборанткою на приватному млині: я слідкувала за якістю пшениці, борошна, манки. Мій чоловік, батько дітей, працював на корабельно-ремонтному заводі. Діти ходили хто в садочок, хто в школу.

З приходом війни все посипалося. Закриті всі навчальні заклади. Закрився і мій млин, і завод чоловіка. Чоловік почав пиячити. І зрештою пішов з дому. Закрито просто все, працювати нема де. Два місяці ми протрималися на заощадженнях. На третій місяць війни ми вже просто не маємо що їсти.

У супермаркетах є лише горілка, пиво і вода. Їжу можна знайти на ринках. Це товари з Криму. Ціни вдвічі вище наших українських. На ринку ходить лише готівка. Банкомати не працюють. Інколи можна перекинути з карточки на карточку продавцю товарів, якщо людина піде назустріч. А ще є люди, які перетворюють електронні кошти в готівку за 10%: надсилаєш їм на картку 1100, тобі віддають 1000. Я не знаю звідки вони беруть готівку, але часто для звичайних людей це єдиний шанс вижити.

Втекти з окупованої території не виходить: багато знайомих намагалися, тільки на небезпеку натрапляли. Нас тримають тут як заручників. Я прошу допомоги у своїх співгромадян – розраховувати більше нема на кого.

‍