Я живу в Торецьку. За 500 метрів від мого дому – перша лінія оборони нашого фронту. Уже рік у нас не має води, електрики, газу. Майже немає людей. Їжу готуємо на вогні у дворі. Зі мною дочка і 3-річний онук.

Війна забрала в мене двох старших синів. Один загинув на полі бою. Інший зник безвісти, виконуючи завдання. Я залишилася з двома дошкільнятами. Переїхала в Тернопільську область. На рідну Сумщину вже не повернуся.

Я жила в Маріуполі. Ходила на милицях – в мене інвалідність. У березні 2022 року шматок снаряду влетів у мою квартиру, мене сильно поранило. Виїхати змогла через місяць. Я осліпла на одне око. Потребую операції на суглобі.

Я живу у Марганці. У нас обстріли мало не щодня. У мене донечка 3 рочки. Вона моя єдина сім’я. У нас не працюють садочки, роботи немає взагалі.

Я живу між Торецьком і Бахмутом, на лінії фронту. Зовсім одна. Помер мій чоловік, померли мої сини. Я інсулінозалежна. Дуже важко самій. Але тут мій дім і в мене є домашні тварини.

Я з донечкою виїхала з Руська Лозова на Харківщині за кілька днів до моменту, як у наш дім було пряме влучання. Дім знищений повністю. У січні 2023 зник безвісти чоловік, батько дитини. Він воював під Бахмутом. Нас прихистили чужі люди.