Світлана

57

Я живу у Дружківці, Донецька область. Це перша лінія фронту. Вибухи, обстріли. Я живу з двома бабулічками: мама 78 років та тітка 83 роки. Діти на окупованій території. Мій завод закрився з початком війни. Жити нема за що.

Хочу допомогти

Я живу у Дружківці, Донецька область. Це перша лінія фронту. У нас постійні сирени. Часті обстріли, вибухи. Я живу з двома бабулічками: мама 78 років та тітка 83роки. Вони обоє хворі і нікуди не хочуть виїжджати. Діти на окупованій території. Зв’язку з ними немає.

 

До війни я працювала на машинобудівному заводі міста Дружківка. Я була операторкою котельні. Від нашої котельні залежало виробництво деталей. Ми нагрівали ванни з кислотами, у цих кислотах майстри обробляли деталі. З початком війни завод закрився.

 

Працює трохи магазинів і аптек. Ціни дуже високі. Працювати під обстрілами хочуть не всі. Живемо ми у великій скруті. Але ми залишаємося тут, бо це наш дім.

 

 

Svitlana

57

I live in Druzhkivka, Donetsk region. This is the first front line. Explosions, shelling. I live with two old women: my mother is 78 years old and my aunt is 83 years old. Children lives on the occupied territory. My factory closed with the beginning of the war. There is nothing to live for.

I want to help

 I live in Druzhkivka, Donetsk region. This is the first front line. We have constant sirens. Frequent shelling, explosions. I live with two old women: my mother is 78 years old and my aunt is 83 years old. They are both sick and do not want to leave anywhere. Children in the occupied territory. There is no connection with them.

 

Before thewar, I worked at a machine-building plant. I was a boiler room operator. The production of parts depended on our boiler house. We heated baths with acids,in these acids craftsmen worked on parts. With the beginning of the war, the factory was closed.

 

A few shop sand pharmacies are open. Prices are very high. Not everyone wants to work underfire. We live in great trouble. But we stay here because this is our home.