Ми з батьками переїхали у столицю в пошуках кращої долі. Невдовзі батьки розійшлися. Ще у підлітковому віці років я зустріла свого майбутнього чоловіка. Це була любов, я відчула, що нарешті у мене може бути сім'я. В 17 років я народила першу дитину, хлопчика. Ми були щасливі. Жили разом у його квартирі. Та через деякий час все пішло шкереберть.

Чоловік почав випивати і став агресивним. Почав трощити меблі, обдирати шпалери. Вперше він підняв на мене руку, коли малий пішов у школу. Через тиждень я дізнаюся, що чекаю на другу дитину. Я все ще сподівалася, що все налагодиться, намагалася зберегти сім'ю.

Зараз нашій донечці 3 роки. Я в декреті, ніде не працюю. Не прийшло запрошення в садочок, а я так на нього чекала аби змогти піти на роботу. Раніше я працювала продавчинею; освіти в мене нема – не було кому нею займатися.

Спалахи гніву чоловіка стали тільки гіршими. Він мало працює, мало заробляє, випиває уже багато років поспіль. Штовхає мене об стінку, розбив напевно з десяток моїх телефонів – кидав об землю, викидав у вікно. Часто каже мені: «Забирайся геть, разом з дітьми!»

Я хочу повернутися назад у рідне містечко. Там мене чекає батьківська квартира, там ніхто не живе. Думаю, маленьку донечку там легше влаштую в дитячий садок і зможу піти на роботу. Мені потрібні кошти на переїзд і подати на розлучення.

‍