Юлія

32

Я з двома дітьми живу у Костянтинівці. Це місто дуже близько до Бахмуту. Мої батьки в окупації. Мій завод закрили з початком війни. Живемо на один у місяць гуманітарний набір, який привозить міжнародний фонд.

Хочу допомогти

Я живу у Костянтинівці неподалік Бахмуту, Донецька область. У мене син 12 років та дочка 8 років. Я з дітьми переїхала сюди у 2014-ому році з Макіївки. Батьки залишилися в окупації. Я працювала на заводі, могла забезпечувати себе і дітей. Я взяла квартиру у кредит. Тепер кредит я не виплачую – грошей нема навіть на їжу.

 

Завод, де я працювала, закрився 24 лютого 2022 року. Ми з дітьми виїжджали у Краматорськ на певний час, потім повернулися. З батьком дітей ми давно не разом, з війною він взагалі зник з нашого життя.

 

Так, у нас страшно, у нас обстріли і прильоти. Працювати немає де взагалі. Інколи я ходжу допомагати розбирати завали та чистити пошкоджені війною помешкання – люди за це мені віддячують. Раз на місяць міжнародний благодійний фонд привозить гуманітарні набори для місцевого населення, яке ще тут залишилося. На це ми і живемо.

Yulia

32

I live in Kostyantynivka with my two children. This city is very close to Bakhmut. My parents are under occupation. My factory was closed with the beginning of the war. We live on one humanitarian kit a month, which is brought by an international fund.

I want to help

I live in Kostyantynivka, it`s near Bakhmut, Donetsk region. I have a 12-year-old son and an 8-year-old daughter. I moved here with my children in 2014 from Makiivka. Parents remained in the occupation. I worked at a factory, I could provide for myself and my children. I took an apartment on credit. Now I don't pay the loan - I don't even have money for food.

The factory where I worked closed on February 24, 2022. My children and I went to Kramatorsk for a certain time, then returned. We haven't been together with the children's father for a long time, he completely disappeared from our lives after the war.

Yes, we are afraid, we have shelling and airstrikes. There is nowhere to work at all. Sometimes I go to help clear rubble and clean war-damaged homes -  people thank me for that. Once a month, an international charity fund brings humanitarian kits for the local population, which is still here. This is what we live for.