Ми вчилися в одному училищі, там познайомилися, там почалися наші романтичні стосунки. Він дізнався, що я напівсирота, що в мене немає мами, а тато випиває і мені ніяк не допомагає. У мене були проблеми з нирками, треба було лягати в лікарню, та лікуватися я не мала за що. Він оплатив мені лікування. Потім привіз додому у своє містечко в іншій області. Я стала час від часу там гостювати. Коли ми закінчили навчання він сказав: «ти їдеш зі мною». Я переїхала до нього, ми одружилися. Я почала займатися домашнім господарством, бо його було чимало.

У новій сім'ї мене прийняли холодно, у нас були непорозуміння з його мамою, вона хотіла невістку з їх містечка з багатої родини. Чоловік почав випивати і піднімати на мене руку. Щороку ставало все гірше. Померла його мама – краще без неї ми жити не стали. Нам радили всі сусіди: вам пора завести дитину. Я підняла цю тему: планування дитини. Він не те щоби дуже хотів, але й проти не був. Коли я завагітніла, він не бив мене ну до року. Але коли я повернулася з пологового з сином, насильство помалу відновилося.

Коли малому був рік, він побив мене так, що я вперше викликала поліцію. Тоді я пішла геть, поїхала у батьківську хату і подала на розлучення. Він приїхав, дуже молив прощення. Я пробачила і повернулася до нього. І насильство повернулося.

Зараз малому 2 рочки і 4 місяці. Я живу у притулку, мене сюди привезли волонтери з якими я давно підтримувала зв'язок. Вони ще дзвонили до нашої голови громади і повідомляли про кривдника, але там їм сказали, що то нормальний чоловік, всі його поважають, а жінка в нього така собі.

Забирали мене з його дому з поліцією, зі скандалом. Я готую документи на розлучення, вчуся на курсах масажу – тіла, обличчя. Отримаю всі сертифікати і зможу працювати. Зараз я мрію купити візочок для сина, бо весь час його з собою всюди беру і це важко. Але за півроку чи трохи більше, я сподіваюся, зможу віддати його в садочок і стане легше.

‍