Ми жили в селі і все життя я працюю. Мене часто били і в школі, і на роботі. Часом я терпіла, часом опиралася.

Вийшла заміж і чоловік від самого початку став пити і мене бити. Першу вагітність я втратила на 6-му місяці через побої, потім ще була одна вагітність – теж дитина завмерла.

Далі почалися ґвалтування. Народила дівчинку. Село, роботи нема, кози, господарка, втікала до сусідки. Як було тяжко, але куди підеш – у всіх те саме.

Спокій був 2 роки, коли він був в АТО. Прийшов після контузії. Став ще агресивніший. Ґвалтував при дитині, бив нас, копав, плював в лице… Останній раз дитина впала на коліна і почала мене благати, щоб ми втікали. Зараз доньці – 6,5 років.

Я ніби прокинулася – взяла дитину, сіла в першу-ліпшу маршрутку і втекла. Думала – буду в людей просити допомоги, щоб вижити.

Опинилася у Львові. Сиділи з дитиною біля фонтану – не знали куди йти. Випадкові перехожі допомогли звернутися в поліцію, і ми опинилися в притулку. Зараз все добре. Ми в безпеці.

Потребую на перший місяць трохи грошей – щоб ми могли жити і дитину зібрати до школи. Я шукаю роботу – можу робити все. Не боюся ніякої роботи. Найбільше хочу влаштувати в якийсь швейний цех.

‍