10 років тому на моїх очах зарізали мого чоловіка. Вбивцю досі не засудили. Живу з цими спогадами перед очима досі.

Сама виховую двох дітей.Багато років після трагедії я жила з мамою. Мою маму з дітьми ще в молодості покинув батько. Ми всі жили в однокімнатній квартирі, по черзі спали на підлозі.

Тільки півтора року тому я переїхала на зйомну квартиру з дітьми. Фактично кімнату у квартирі, такий собі сімейний гуртожиток. Для мене це було ковтком свіжого повітря.

Платили 4000 гривень щомісяця, додатково комунальні. Працювала я торговою агенткою. Потім почалися гінекологічні проблеми, на пів року втратила працездатність, перенесла операцію, кошти на лікування помогли зібрати люди.

Зараз квартиру, де ми орендували кімнату, продали. Нас виселяють просто в нікуди.

Допоможіть не залишитися на вулиці.

‍