Я з Харківської області Ізюмського району. 2 березня наше селище окупували. Я на 8-ому місяці вагітності вибиралася з окупації. Народила у Львові, хлопчика. Живу у притулку.

До війни я працювала агрономкою на сільськогосподарському підприємстві у Балаклії. Чоловік працював у сфері будівництва електриком. Війна його застала в Ірпені, а мене з родиною вдома, у нашому селищі між Балаклією та Ізюмом. 24 лютого прокинулася від вибухів. 2 березня наше селище вже окупували російські військові, воно в окупації досі. 4-5 березня чоловік вибрався з Ірпеня і добрався додому. Ми ховалися у підвалі, бойові дії йшли в нас без перестанку. Було дуже страшно – постійні вибухи не вщухали. Вже не працювала наша лікарня, не їздила швидка. 16 чи 18 березня я виїхала, у машині знайомих – для мене знайшлося одне місце. Виїжджати було страшно, нас перевіряли на ворожих блокпостах, але втекли.

Кілька днів я провела у Полтаві у доброї жінки, яка мене прихистила. Звідти я зателефонувала в пологовий будинок у Львові, на Рапоппорта. Розповіла свою ситуацію. Мені сказали приїжджати. Так я приїхала до Львова. Мене поклали у пологовий на збереження. Там я провела останній місяць своєї вагітності. Медичний персонал дуже про мене турбувався – приносили мені їжу та речі. Я не мала майже нічого і коштів також. 1 травня я народила здорового хлопчика. Назвала Денисом. Йти було нікуди.

Волонтери порадили мені притулок для переселенок від Центру «Жіночі перспективи». І ось сюди я переїхала з пологового. Мені зібрали потрібні речі на малого, речей вистачає. Малого у притулку називають Ізюмчик. Це дуже мило.

На жаль, я досі не отримала коштів від держави. На декретні кошти подала 20 лютого і до сих пір нічого. А на дитячі хотіла подати, але сказали що спочатку необхідно оформити довідку ВПО. Зараз чекаємо на довідку, а потім буду подавати документи на дитячі кошти.

До мене приїхала тітка – вона втекла з окупації. Допомагає мені. З окупації щойно виїхав чоловік і буде намагатися добратися сюди. Інша рідня залишається на окупованій території. Але наша армія уже неподалік, ми віримо, що наше селище скоро звільнять.

‍