Я живу в Одеській області в дуже маленькому віддаленому селі – ні школи, ні магазину, ні пошти. Ми з дітьми переїхали сюди після трагічної гибелі мого чоловіка, півтора роки тому. Тут дуже дешево орендувати житло.

Найстарша дочка вже доросла і живе окремо від нас, у неї своя сім'я та троє дітей. Шестеро дітей живуть зі мною. Син 18 років, вчиться в училищі. Доньці 16 років, синам 15, 14, 12 і 10 років. Я перебуваю на обліку центру зайнятості, тільки працювати у нашому селі зовсім ніде. Живемо із домашнього господарства.

Ми звернулися за допомогою до церкви і нам придбали окремий будиночок у сусідньому селі. У тому селі є вся потрібна інфраструктура. Тільки переїхати в новий дім ми досі не можемо – там немає меблів зовсім, нема плити і холодильника. Якщо церква допоможе з цим, тоді ми зможемо туди переїхати.

Я не можу отримати статус матері-героїні – зареєстрована в одному місці, проживаю тут. З усіх місць «футболять». Я вже й махнула на то все рукою.У мене почалися проблеми зі здоров'ям. Зір у мене завжди був поганий, я майже нічого не бачу. А тепер ще проблеми із щитовидкою – я схудла до 43 кілограм.

Лікар каже, якщо не почну краще їсти, діти залишаться круглими сиротами…