Я живу в селі у Запорізькій області. Через річку вже окупована територія. Над нами часто літають ракети, страшно, але принаймні ми у себе вдома. У мене четверо дітей: дочки 17 років, 9 років, 8 років та син 5 років. Діти вже півроку не ходять до школи, з осені не знаю як буде.

Три роки тому помер чоловік. Ми залишилися самі. У мене є старенька мама, вона перенесла інфаркт та має підозру на рак легенів. Тільки не хоче більше обстежуватися та лікуватися, бо на це потрібні кошти, а їх нема.Наш дім у селі ми купили в розстрочку, щомісяця по трохи виплачували і мали завершити виплати у серпні цього року. Але ось уже півроку не платимо нічого – нема звідки. Виплату нам відтермінували. Дім не в найкращому стані - коли йде дощ, у нас протікає дах. Купували подешевше, планували відремонтувати, але немає коштів. Живемо переважно із домашнього господарства, садимо городину.

До війни я працювала в Запоріжжі у баскетбольному клубі, прибиральницею. Я до речі там народилася, то моє рідне місто. З початком війни моє підприємство закрилося, всіх звільнили. Роботу знайти стало ще важче, тому що в нашу область приїхали багато переселенців. Навіть у нашому селі 45 сімей.

Якщо є якась гуманітарна допомога, то в першу чергу їм. Нам у перші місяці війни теж трохи видавали, а тепер ресурси скінчилися.