Кароліна

36

Я з трьома дітьми втекла з окупованої території. Виїжджали з однією сумкою. Думали, на місяць. Зараз ми в Запоріжжі. Живемо у гуртожитку. Доньки вчаться, я піклуюсь про 4-річного сина. Діти мріють про теплі ковдри.

Хочу допомогти

Я з дітьми жила у селищі у Васильківському районі Запорізької області. До війни я працювала продавчинею у магазині. У мене дві доньки – 16 та 10 років. І син 4 роки. У нас був свій маленький будиночок. Коли ми втекли, наш дім та господарські споруди пограбували.

 

Жити в окупації було страшно: російські війська, російська техніка. Я довго шукала перевізника, який би нас вивіз. Зрештою знайшла, у соцмережах. Це коштувало усіх грошей, які в нас були. Молодий хлопець-водій порадив нам брати мінімум речей аби не виглядало, що ми втікаємо, а просто їдемо відвідати Запоріжжя. Ми проїхали 23 російські блокпости. Російські солдати перевіряли все, кожну річ. Через 5 блокпостів ми перестали їх назад запаковувати.

 

Так ми опинилися у Запоріжжі, без речей, без грошей, без нікого. Нам знайшли кімнату у гуртожитку. Вже не раз директор говорив, що виселить нас, але поки живемо. Діти мріють про теплі ковдри. Я не працюю – так і не змогла знайти роботу. Роботодавці кажуть – та ви ж переселенці, не хочеться вас вчити, бо ви скоро додому повернетеся. Живемо на соціальні виплати.

Karolina

36

I left the occupied territory with my three children. We left home with one bag. We thought it would be for a month. Now we are in Zaporizhzhia. We live in a dormitory. My daughters study, I take care of my 4-year-old son. Children dream of warm blankets.

I want to help

I lived with my children in a village in the Vasylkiv district of the Zaporizhia region. Before the war, I worked as a saleswoman in a store. I have two daughters - 16 and 10 years old. And the son is 4 years old. We had our own little house. When we fled, our house and outbuildings were looted.

 

It was scary to live under occupation: Russian troops, Russian equipment. I was looking for a carrier who would take us out. In the end, I found one on social networks. It cost all the money we had. The young driver advised us to take a minimum of things so that it would not look like we were running away, but just going tovisit Zaporizhzhia. We passed 23 Russian checkpoints. Russian soldiers checked everything. After 5 checkpoints, we stopped packing them back.

 

So we ended up in Zaporizhzhia, without things, clothes, money and without anyone. The volunteers found a room for us in the hostel. The director has said more than once that he will evict us, but we are still living. Children dream of warm blankets. I do not work - I have not been able to find a job. Employers say that you are immigrants, they don't want to teach you, because you will soon return home. We live on social benefits.